Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

Залишившись один в хаті з розбитими вікнами і освіжаючи заразливу атмосферу курінням люльки, розповім вам дещо про жидів. Вони, мов відчужені, живуть завжди окремо і не мають жодних стосунків з християнами. У всякому жидівському містечку, де, якщо є церква, єврейські будинки зазвичай будуються навколо квадратної площі, а селянські хати у бічних вуличках. Жидівський квартал обнесений шнурком, і цей кордон під час сабаша (субота у них те саме, що у нас неділя) жоден жид не сміє переступити.

Селянські хати позаду дворів мають город і невеликий сад, але ні в одній з них не знайдеш шматка хліба; навпаки у жидів, які землі не орють і займаються продажем вина та іншою торгівлею, знайдеться усе що завгодно. Кожен жидівський будинок – корчма для проїжджих. Пристрасть до накопичення поглинає увесь їхній хист. Немає такого низького ремесла, з якого б вони не витягнули для себе користі; але мало хто з них насолоджується придбаним: усі скупі до огиди. На них, здається, лежить тавро гніву Божого, яке очевидно й досі виключає їх з людського роду. Проте, де тільки християни живуть з ними у сусідстві, то стають їхніми рабами, потрапляючи у хитромудру залежність, стають жебраками, а усі плоди праць їх збагачують жидів.

Броди, 5 червня. На кожному кроці, куди не озирнешся, жидівська столиця демонструє яскраві, особливі риси моральності і способу життя цього народу. Кому хочеться побачити зразки огидного безладдя, той нехай їде в Броди, і затиснувши ніс, пройде одну вулицю. З усіх міст Польщі Броди славляться найповажнішою торгівлею, ставши осередком комерційних оборудок між Австрією і Росією, бо користуються правами вільних міст, тобто тут товари купуються і продаються без мита, вільно.

І що ж? Вулиці вимощені, але краще б їх не мостили, завалені гноєм, ганчір'ям і зогниваючими кістками. Площа вкрита болотом, яке насилу можна перейти по одній-єдиній дощечці. На ринку, заставленому столами, біля оселедців і свічок – купи червінців. Будинки, більшість з яких кам'яні, правлять за склади й набиті товарами, у кімнатах зі склепіннями поруч із парчею валяються пакунки з милом; краї покрівель покришилися, стіни вимащені де червоними, а де жовтими плямами; шиби, відколи їх вставили, ніколи не витиралися. Лемберґ і в половину не стільки багатий, а яка різниця в зовнішності, в порядку! Тут, окрім підвод і хур з товарами, не побачиш жодних екіпажів.

Невмивана красуня в шовковій накидці з діамантовими сережками і в шапці, унизаній великими бермудськими перлами, у якої, можливо, лежить в скрині сотня тисяч, не соромиться, піднявши сукню, брести через вулицю по коліна в багнюці. Жиди з дикими палаючими очима, скуйовдженими бородами, з роззявленими від нетерплячки ротами, у лисячих хутрах або в чорних шовкових зі шлейфом опанчах, брудні і засмальцьовані з голови до ніг, не звертають уваги на усі ці дрібниці.

Тут є особливого роду фабрики підробки вин, галантерейних золотих речей, підфарбовування хутра, майстерні для іноземних штемпелів до суконних і паперових товарів; виробництво фальшивої монети доведене до досконалості; тут усе є, а нічого купити не можна, бо значення слова продати у єврейському лексиконі означає обдурити або вкрасти.

Францішек Яворський

(1873–1914)

Народився у м. Городок на Львівщині. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. З 1897 р. почав активно дописувати до львівських польських газет. Після закінчення університету стажувався у львівському магістраті. Своїми публікаціями привернув увагу керівництва і був призначений до архівного відділу, де пропрацював майже 10 років. З огляду на популярність публікацій Ф. Яворського спеціальною ухвалою архівно-музейної комісії магістрату йому було створено спеціальні умови для праці над історією Львова.

Ф. Яворський істориком був не за освітою, а за покликанням. Став одним із засновників Товариства любителів історії Львова (1906) і видання «Бібліотека Львівська», в якій це товариство публікувало свої історичні праці. Францішек також опублікував низку розвідок з історії Львова: «Львівська Ратуша» (1906), «Львів за часів Ягелли» (1910), «Львів старий й вчорашній» (1911), «Львівський університет» (1912), «Про сірий Львів».

Помер від туберкульозу. Похований на Личаківському цвинтарі. (Оповідання «Гуманіст над Полтавою» переклала Адріана Гриновець, подається за журналом «І».)

Гуманіст над Полтвою

Про те, що славетний гуманіст і приятель Яна Ольбрахта, Філіп Каллімах Буонакорсі закохався у Львові у якусь звичайну кельнерку добре знають історики нашої літератури. Зрештою, запальний італієць зовсім не приховував свого почуття і написав до свого ідеалу з-під зеленої віхи[11] таку кількість любовних віршів, що сьогодні отримав би пальму першости поміж поетами з каварень, що зітхають за панночками при касі. У такий спосіб на віки залишилася в історії вродлива львівська дівчина, і завдяки не якомусь посередньому віршу але цілком добрій латинській поезії, над котрою сьогодні роздумують філологи, котру перекладає п. Ян Магера, з якою розкошує п. Казимир Хлендовскі та над котрою ламають голови історики: ким би могла бути ота Фаньоля, львівська дівчина з-під зеленої віхи?

Бо замало для неї означення львівської дівчини, на красу котрої склалася уся львівська природа, і не вистачить сказати, що її лиця золота зоря рум'яниться блиском ягід і калини, а гнучка береза її матір'ю була, і срібна осика боязнь принесла тремтливу. І забракне, коли сказати, що від сходу і заходу блиск падав у її золоте волосся, з неба хмари в очі ясні, що червінь троянди вилилась на її полум'яні уста.

Коханець латинської музи, приятель Помпоніуса Летуса і Платіни, двох сонць гуманізму, той самий Каллімах, котрий снував змову на життя папи Павла II, у котрого були закохані римські панни,